Подання академічного твору на перевірку здійснюється через електронну форму з використанням особистої корпоративної електронної пошти працівника університету.
Звернення про проведення перевірки на наявність ознак порушення академічної доброчесності >>>
***
Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про академічну доброчесність» (№ 10392), ініційований Головою Парламенту спільно з народними депутатами, яким визначено основні принципи та правила здійснення академічної діяльності, а також встановлено ознаки й види порушень академічної доброчесності.
До таких порушень, зокрема, належать плагіат і самоплагіат, приписування авторства, фабрикація та фальсифікація, недоброчесне оцінювання, несамостійне виконання завдань, надання або отримання недозволеної допомоги, академічний саботаж, схиляння до порушень академічної доброчесності, а також інституційні порушення. За їхнє вчинення передбачено відповідальність — від дисциплінарної догани до позбавлення вченого звання.
“Цей закон — про довіру: до чесного імені вченого та здобувача, до наукового результату, до диплому. Про чесні оцінки, справжнє авторство й репутацію, яка формується роками”, — наголосив Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук.
Детальніше: https://www.rada.gov.ua/news/razom/269207.html
***
У жовтні 2026 р. офіційно оприлюднено Міністерством цифрової трансформації України «Рекомендації з відповідального використання систем штучного інтелекту у науковій сфері» –
https://thedigital.gov.ua/news/shtuchnyy-intelekt/shtuchnyy-intelekt-nikoly-ne-stane-spivavtorom-mintsyfra-vstanovyla-chitki-mezi-vykorystannia-shi-v-nautsi
Це не черговий перелік заборон, а цілісна рамка відповідального використання ШІ в науці протягом всього життєвого циклу дослідження – від формулювання дослідницької ідеї до публікації результатів, рецензування, експертизи та інституційного врядування.
Отже, час оновлювати власні політики використання ШІ – і цей документ у поміч науковцям.
Що принципово важливо?
Три режими використання ШІ: допустиме та підтримуване; використання за визначених умов і запобіжників; практики, несумісні з принципами відповідальної науки.
Людська відповідальність і змістовий контроль. ШІ може допомагати формулювати гіпотези, розробляти методологію, аналізувати дані та інтерпретувати результати. Але дослідник має розуміти й перевіряти отримане, самостійно обґрунтовувати висновки та відповідати за наукові рішення. Формальне підтвердження результату ШІ не є належним людським контролем.
Прозорість замість формальних декларацій. Важливо не просто повідомити, що використовувався ШІ, а пояснити, які саме завдання йому делегували. Для цього, зокрема, рекомендовано таксономію GAIDeT (всі й так її використовують, правда ж?), хоча передбачено й альтернативні підходи.
Доброчесність – це не полювання на ШІ. Сам факт використання технології не є порушенням. Автоматичні детектори не можуть слугувати доказом недоброчесності, а розгляд можливих порушень має передбачати змістову експертизу, належну процедуру та право дослідника на пояснення.
Окрему увагу приділено інституційним політикам, захисту даних, конфіденційності рецензування та пропорційному управлінню ризиками.
Рекомендації стануть практичним орієнтиром для науковців, університетів, редакцій журналів, експертів та організацій, що фінансують дослідження.
Отже, читайте повний текст документа за посиланням >>>
***
Плагіат чи компіляція? Чому «відсоток збігів» — це поганий критерій
У сучасній академічній культурі боротьба з плагіатом набула рис справжньої параної. Автоматичні сервіси виводять страшні цифри: «12% збігів», «28% плагіату» — і студенти, викладачі, навіть науковці хапаються за голову. Але мало хто з них ставить собі очевидне запитання: що саме ці цифри означають? Чи дійсно ці 12% — це крадіжка чужої інтелектуальної праці? А якщо це просто *компіляція* — тобто систематизоване збирання цитат, фактів і думок із зазначенням джерел?
Парадокс у тому, що *плагіат і компіляція — зовсім не одне й те саме*, хоча їх часто плутають. І це плутання призводить до абсурдних наслідків — коли чесно оформлену академічну роботу можуть запідозрити в плагіаті лише через високий «відсоток збігів» у програмі перевірки. Але давайте розберемось, що відбувається насправді.
—
### Що таке плагіат?
Плагіат — це не просто повторення чийогось тексту. Це *привласнення*. Це коли хтось використовує чужу ідею, думку або фрагмент тексту без посилання на автора, видаючи це за власне. Це — обман.
Наприклад, якщо ви переписали абзац з чужої статті, не поставили лапки і не вказали джерело — це плагіат. Якщо ж ви навели цитату з точним посиланням на автора і твір — це не плагіат. Навпаки, це знак поваги до джерела і чесного інтелектуального діалогу.
—
### А що ж тоді компіляція?
Компіляція — це цілком легітимна форма роботи з текстами. Вона передбачає збирання матеріалу з різних джерел, його систематизацію, порівняння, аналіз. Це — один із традиційних способів написання оглядів літератури, енциклопедичних довідок, освітніх посібників або навіть деяких журналістських форматів. І в цьому немає нічого поганого.
Насправді, багато видів наукових і освітніх текстів мусять бути компілятивними. Спробуйте написати розділ підручника без жодної цитати чи узагальнення чужих знань — і ви отримаєте або дилетантську вигадку, або повністю суб’єктивну нісенітницю.
—
### Чому тоді всі бояться «відсотка плагіату»?
Тому що *антиплагіатні програми не розрізняють плагіат і компіляцію*. Їх завдання — шукати текстові збіги. Вони не здатні зрозуміти, чи поставлено посилання, чи оформлено цитату, чи це взагалі усталене формулювання (наприклад, «українська мова — одна з індоєвропейських мов»).
Такі системи не бачать етичного контексту, не читають тексту як люди, не розуміють жанру. Їхній «відсоток збігів» — це просто цифра. Але люди сприймають її як моральний вирок.
—
### То що ж насправді показує «відсоток плагіату»?
Насправді — *відсоток компілятивності*. Це кількість фраз, які вже колись десь траплялися. Але наявність таких фраз — ще не означає, що ви їх вкрали. Особливо, якщо це фахова термінологія, цитати з джерел або навіть шаблонні вирази.
—
### Як має бути насправді?
Академічна доброчесність не вимірюється у відсотках. Вона визначається іншими критеріями:
* Чи є належні посилання?
* Чи правильно оформлено цитати?
* Чи є авторський внесок?
* Чи відповідає текст вимогам жанру?
Тому редактор, рецензент або викладач мають ставити не технічне питання «скільки збігів?», а *методологічне* — «чи чесно й етично оформлено використання джерел?».
—
### Наука — це не статистика збігів
Істинна доброчесність — це не уникнення формальних збігів. Це:
* Прозорість джерел.
* Чесна репрезентація чужих ідей.
* Авторський внесок.
* Інтелектуальна відповідальність.
Цього не побачить жодна програма. Це бачить лише людина — рецензент, викладач, науковий редактор.
—
### Висновок
Замість полювати на «відсотки плагіату», нам варто навчитися розпізнавати *інтелектуальну чесність*. Компіляція — це не злочин. Це іноді навіть чесніша форма роботи, ніж псевдооригінальні тексти, нашвидкуруч «переказані» аби тільки зменшити збіги.
Отже, настав час змінити парадигму: «відсоток плагіату» — це, здебільшого, *відсоток компілятивності*. І його треба не карати, а розуміти. Бо головне — не кількість, а якість мислення за текстом.
—
### Повернення до сенсу
Ми маємо повернутися до нормального академічного розуміння плагіату: *не як проценту, а як обману*. І розрізняти:
* Плагіат (привласнення без посилань).
* Компіляцію (збір і добросовісне цитування джерел).
* Авторський синтез (аналітична обробка джерел).
Інакше ми не просто знищимо довіру до наукових текстів — ми *відіжмемо саму науку до рівня технічної інструкції*.
—
###То що ж робити?
* Насамперед — переглянути термінологію. Плагіат — це привласнення, і він або є, або нема. Компіляція — це жанр, і він цілком допустимий у певних форматах.
* По-друге — навчити викладачів і перевіряльників розрізняти цитування, компіляцію, огляд, синтез, і лише потім — оригінальні дослідження.
* І по-третє — навчитися думати головою, а не алгоритмами перевірки. Бо штучний інтелект може рахувати збіги, але не може розпізнати сенс. Цим має займатися жива людина.
І поки в українській освіті не запанує розум, смисл і логіка, ми й далі житимемо у світі, де допустимі “40% крадіжки” — якщо гарно оформлено.